Війна вже тут. Вона прийшла в наші домівки 9 жовтня о пів на четверту ранку – з вибухами артилерійських снарядів на складах шостого арсеналу Міністерства оборони у селищі Дружба, за якихось п’ять кілометрів від Ічні, що на Чернігівщині.
З Ічні і навколишніх сіл люди почали втікати після четвертої ночі – коли зрозуміли, що до них справді може долетіти. Хапали все необхідне – перше, що потрапило під руку: гроші, документи, одяг – і вирушали якнайдалі. Втікали не тільки люди, але й домашні тварини. Дорогою до місця трагедії волонтери, які їхали допомагати службам в евакуації місцевого населення, бачили десятки мертвих собак, збитих автомобілями. Поля довкола Дружби та Августівки вщент розорані металом – осколками снарядів від артилерійських систем залпового вогню «Град». Побаченому дивуються навіть бувалі бійці, за плечима яких не один рік окопної війни.
«У такі хвилини розумієш, що життя – найбільша цінність»
О пів на четверту ранку мешканці населених пунктів щонайменше шести районів Чернігівщини прокинулись від гучної канонади. Вибухнули артилерійські склади під Ічнею. Заграва стояла така, що її було видно навіть в Ніжині. Окрім Ічнянщини, вибухи чули в Прилуцькому, Бахмацькому, Талалаївському, Ніжинському та Борзнянському районах. Трохи згодом у Міноборони підтвердили факт. На Ічнянщину кинули всі сили – підрозділи ДСНС, армію, МВС, але чи не найголовніше – це волонтери, які одними з перших вирушили до епіцентру подій рятувати людей.
Всього в зоні ризику проживають близько 20 тисяч людей. Очевидці розповідають, що того ранку жителі самі покидали свої будинки, господарства і їхали, і йшли хто куди. З дахів зривало шифер, з вікон летіли шибки, тріскалися стіни у будинках, сипалася плитка... Було таке відчуття, що це справжній землетрус колотить все навкруги.
«Я прокинувся від гучних дивних звуків, – розповідає мешканець села Гужівка Ічнянського району Анатолій Михайлович. – Вийшов на вулицю – звуки почали посилюватись, а з боку Дружби виднілась заграва. Дружина була на роботі в Ічні. Ми зідзвонилися. Жінка була схвильована. Говорила, що так бахкає, аж земля під ногами здригається. Я сів у машину і поїхав на Ічню. Звідти – кількакілометровий потік машин, біжать собаки, коти, голосять сирени машин... Це було страшне видовище. Водії мені сигналять, мовляв, куди ти їдеш... Вибухи лунають безперестанку, небо час від часу світиться, клубки диму... Неначе справжнє пекло».
У Віри Миколаївни тремтить голос. Каже, страхіття, яке довелося пережити, не порівняти ні з чим.
«У такі хвилини розумієш, що життя – найбільша цінність. Добре, що нам є куди поїхати. Донька в Прилуках, син в Бобровиці, а скільки таких людей, яким нема куди податися... Скільки таких, що лишилося без даху над головою..., – ледь стримує сльози пані Віра. – Ми з чоловіком забрали з собою нашу знайому Галину Віталіївну – хто, як не ми, підставить їй плече. Нині поживемо в сина, а далі буде видно. Господарство лишилося. Наше село евакуювали. Чернігів, Ніжин, Прилуки, Парафіївка – кого куди. Тепер зідзвонюємося, хвилюємось, хто як почувається. Ми ж у селі, як одна родина. Хто б міг подумати, що в одну хвилину все зміниться...».
У Галини Віталіївни, яка родом із села Грабів, що за кілька кілометрів від артскладів, піднявся тиск. Жінка у поважних роках каже, що, живучи біля «порохової бочки», цього рано чи пізно варто було очікувати.
«Скільки було розмов про утилізацію боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни. Це величезний склад, один з найбільших в колишньому Радянському Союзі. Тепер від цієї катастрофи постраждало мирне населення. Дружба – гарне військове містечко. Там живуть родини військовослужбовців. Головне, щоб дітки не постраждали. Всі просимо Господа, щоб уберіг життя й здоров’я наших людей».
Якби не волонтери…
За інформацією силовиків, жертв та поранених серед військовослужбовців і місцевого населення немає. Під'їхати до епіцентру вибуху не можна з жодного боку. Блокпости встановили на під'їздах за щонайменше 30 кілометрів до Ічні. Та це не перешкода для волонтерів!
Ніжинець Олександр Федорець одразу, як почув про трагедію, заправив автівку і виїхав на Ічнянщину.
«На заправці не вистачило грошей заправити повний бак і дозволили пізніше завезти гроші, – розповідає він. – Я підвозив з того району жіночку, а вона поклала мені добрячий шмат бринзи для волонтерів (попри мою відмову) і втекла з машини. Бабця, яку я з онуками вивозив, наполягала, аби я запам’ятав її адресу та ім’я, – продовжує Олександр. – Приємно вражає масове волонтерство та самоорганізація населення. Люди допомагають одне одному і діляться усім, чим можуть. Помітив, як разом із людьми із епіцентру вибухів масово втікали собаки – всі дезорієнтовані й дуже багато збитих машинами».
Активісти формації «С14», серед яких багато учасників бойових дій, були першими з громадськості на місці подій. Попри інформацію про обмеження руху, волонтерів все ж пропустили. Вже на місці ті власним транспортом евакуйовували людей, які самостійно не змогли виїхати.
«Завдання, які ми поставили для себе – якнайбільше і якнайшвидше вивезти людей подалі від місця трагедії, – розповідає активіст Олександр Максимець. – Сім екіпажів просто збилися з рахунку – багато немічних стареньких і дітей. Наші люди допомагали чоловікам, які залишились стерегти майно від мародерів. На жаль, такі випадки теж були».
Ніби на передовій
Учасник бойових дій, який два роки відвоював у складі 93-ї бригади, Максим Соловар ніби знову опинився на передовій.
«Вся довколишня місцевість поблизу сіл Дружби та Августівки всіяна снарядами від «Градів». Вони скрізь – на полях, дорогах, навіть на деревах. Це значно ускладнювало проїзд нашим автомобілям, – розповідає він. – Відверто кажучи, я такого не бачив з часів боїв за Щастя».
Попри високу організацію штабних заходів, волонтери та активісти відзначають складність комунікації з правоохоронцями.
«Спецпідрозділ КОРД охороняв переважно магазини та банки від мародерства, а також традиційно перевіряв волонтерів на блокпостах, не дозволяючи евакуйовувати людей з епіцентру, – зазначає волонтер Наталія Нос. – Нас не пускали в Августівку – це два кілометри від артскладів. З боєм нам вдалося вивезти двох немовлят і трьох дорослих. Вони сиділи в підвалі, бо в їхньому будинку знесло дах. Спасибі начальнику профільного департаменту Чернігівської ОДА Сергію Болдареву – якби не він, то невідомо, скільки ще плакали б нещасні діти від страху в сирому підвалі».
Попри попередні заяви чиновників про ушкодження п’яти будинків, масштаби трагедії можуть бути значно більшими. Активісти на власні очі бачили снаряди від «Градів», які влучали в будинки, але дивом не розривалися. До того ж, ніхто достеменно не знає, яка ситуація в Дружбі та навколишніх селах. Та найголовніше те, що дивом ніхто не загинув. Збитки від руйнації вже встигли підрахувати – щоб відновити склади, треба 20 мільярдів гривень. Це без урахування снарядів, яких там, за різною інформацією, було від 30-ти до 88-ми тисяч тонн. Під вечір у Генеральному штабі Міноборони заявили, що шостий арсенал підірвали диверсанти. Склади підірвали у чотирьох місцях. Також у Генштабі зауважили, що останнім часом з території арсеналу вивезли близько половини боєприпасів великого калібру, які зберігались на відкритій місцевості. У тому, що це справді робота ворожих диверсантів, вже ні в кого не викликає сумнівів. Разом із тим виникає запитання: чому на складах не встановили системи захисту від безпілотників? Її купили за наші з вами гроші, але тримали в ящиках, попри вказівку розгорнути і запустити. Це вже четвертий випадок втрати оборонного потенціалу держави. А за попередні ще ніхто не покараний.
В контексті. Територія 6 арсеналу становить близько 682,6 га, з них технічна територія – 402 га. Це одна з найбільших баз зберігання боєприпасів в Україні.
Віталій НАЗАРЕНКО, Сніжана БОЖОК, фото активістів та з відкритих джерел
«Чернігівщина»
